Два фільми з назвою Наза розповідають різні історії війни в Газі

Два фільми, одна абревіатура

У 2026 році вийшли два документальні фільми майже під однією назвою. Обидва беруть «Naza» з повсякденної івритської абревіатури ЦАХАЛ для נזק אגבי, נז״א (nezek agavi), супутньої шкоди: побічної шкоди цивільним, коли вражають військову ціль. Цей словник не є визнанням наміру. За правом збройного конфлікту нападник може вразити правомірну військову ціль, навіть якщо очікується певна шкода цивільним, за умови що удар спрямований на ціль, а побічна шкода не є надмірною щодо очікуваної військової переваги; від командира також чекають, що він скасує або призупинить удар, якщо стане ясно, що побічна шкода буде надмірною. Оцінка такої шкоди — це те, як сила, що дотримується закону, намагається утримати удар усередині цих правил. Венеційський фільм ставиться до слова як до ключа до системи масового вбивства цивільних. Пізніший ізраїльський фільм ставиться до того самого слова як до вихідної точки іншої розповіді про те, як велася війна в Газі. Читачі можуть подивитися обидва і вирішити, яким свідченням і якому екранному матеріалу вони довіряють більше.

Перший фільм, NAZA, написали і зняли ізраїльські журналісти Yuval Abraham і Rachel Szor, раніше співрежисери відзначеного «Оскаром» No Other Land. Він був пізнім доповненням до офіційного конкурсу 83-го Венеційського кінофестивалю, прем’єра відбулася 10 вересня 2026 року, а за два дні фільм отримав Спеціальний приз журі. Фестивальні й галузеві матеріали пов’язують виробництво зі Сполученим Королівством; The New York Times повідомила, що співпродюсером виступила The Guardian, а CNN назвала Jonathan Glazer виконавчим продюсером. The New York Times і Breitbart описали 80-хвилинний фільм; The Free Press, CNN, Fox News і The New York Times повідомили про 25-хвилинні овації стоячи на прем’єрі. Фестивальний прийом не є спірним. Спірним є те, що стверджують анонімні промовці.

Другий фільм, Наза: Справжня історія, вийшов у мережі на початку жовтня 2026 року. Допис, що назвав авторів, перелічив підполковника запасу Roi Danino, Hagai Gutman і Ariel Averbuch. The Jerusalem Post подала роботу як фільм-відповідь, «спрямований прямо на те, щоб дискредитувати твердження» венеційського документального фільму. Це не фестивальна назва. Його зробили, щоб зустріти венеційський фільм на тому самому ґрунті: слово «Naza», ізраїльська військова мова і звинувачення, що вибір цілей у Газі став дозволом убивати цивільних.

Хто говорить і як використовують камеру

Обидва розбори венеційського фільму повертаються до тієї самої зорової схеми. The Financial Times описала Abraham на даху в Тель-Авіві вночі: він бере свідчення в людей, чиї обличчя сховані в тіні, а в перебивках — вікна квартир. The New York Times повідомила про 24 людей, описаних як ізраїльські офіцери розвідки і солдати, не названих, зі зміненими обличчями і голосами. Рецензенти і кадри показують тих, хто говорить, темними силуетами. Пізніше ЦАХАЛ заявив, що не може перевірити, хто ці люди. The Jerusalem Post передала позицію армії: фільм спирається на неперевірні анонімні свідчення і містить юридичні неточності, а рішення про удари й оцінку шкоди цивільним ухвалюють підготовлені військові і юридичні посадовці, а не алгоритм. The New York Times процитувала військових, які ставили за провину «анонімні свідчення осіб, чию особу неможливо перевірити».

Справжня історія змінює список свідків навіть там, де займає подібний риторичний ґрунт. The Jerusalem Post подала його як пряме спростування. Рекламні дописи казали, що він дає розповідь з перших рук, покликану «розставити факти по місцях» у війні проти ХАМАС. Фільми тому просять глядача довіряти різним видам джерела: неназваним людям, чиї звання не можна перевірити, проти людей, яких спростування подає як готових говорити як командири й офіцери розвідки, усе ще всередині обмежень безпеки воєнного часу. Жоден формат сам по собі не доводить політику вибору цілей.

Що стверджує кожен фільм і що він показує

Фільм Abraham і Szor, як його підсумували The Free Press, The New York Times, CNN і The Financial Times, стверджує, що загибель цивільних у Газі була не випадковим побічним продуктом боротьби з ХАМАС, а була вбудована у вибір цілей. Повідомляють, що опитані описують величини «Naza», тобто очікувані смерті цивільних, прив’язані до цілі; використання стеження і, у версії фільму, штучного інтелекту; і процес, у якому домівки і сім’ї було легше вражати, ніж терористів на відкритій місцевості. The New York Times повідомила, що один промовець сказав: Ізраїль свідомо завдавав ударів, у яких загинули 20, 30 або навіть 300 цивільних, а в одному випадку було дано схвалення удару, який міг убити 500. Це твердження, зроблені перед камерою анонімними промовцями, а не висновки суду. The Free Press зазначила, що потрясіння від самого факту, що ЦАХАЛ оцінював загибель цивільних до удару, саме по собі не перетворює ці смерті на умисне вбивство; розрахунок очікуваної побічної шкоди — це те, чого вимагають розрізнення і співмірність.

Публічна лінія ЦАХАЛ від 1 жовтня 2026 року відповіла відкрито. Дописи, що ходили того дня, цитували армію: фільм «подає спотворену, оманливу і недобросовісну картину процесу планування і завдання ударів ЦАХАЛ», і відсилали читачів до повної письмової відповіді. Раніше The New York Times повідомила, що військові, які сказали, що бачили лише уривки, заперечили, що планували, схвалювали або проводили удар, при якому очікувалася загибель 500 цивільних або числа, близького до цього, і заявили, що діяли відповідно до міжнародного права. Начальник Генерального штабу генерал-лейтенант Eyal Zamir назвав фільм твором «кривавих наклепів» і «навмисних спотворень дійсності». Читачам слід приймати це як захист установи, так само як анонімні свідчення слід вважати неперевіреними, доки не можна звірити імена, дати і справи про удари.

Справжня історія не витрачає хронометраж на розбір кожної венеційської цитати. The Jerusalem Post подала його як спробу дискредитувати венеційську тезу, а не відтворити її. Фахівець із міської війни John Spencer, обговорюючи ту саму суперечку про вибір цілей, стверджував, що розрахунок того, якої супутньої шкоди дозволяє право, і потім спроба лишитися всередині цієї межі — протилежність політиці винищення, і що метод ХАМАС воювати з-поміж цивільних задуманий так, щоб обернути ці правомірні розрахунки на політичну зброю. The New York Times повідомила, що військові й ізраїльські коментатори також ставили венеційському фільму за провину те, що він не визнає стратегії ХАМАС вбудовувати терористів і інфраструктуру серед цивільних. Картини і відкриті інтерв’ю теж можуть бути вибірковими. Ширша суперечка про допомогу і голод лишається спірною; супровідна нотатка на цьому сайті зіставляє ХАМАС і гуманітарну допомогу із захопленими матеріалами, а інша викладає твердження про голод.

Моральні категорії не взаємозамінні. Один фільм питає, чи стала система вибору цілей демократичної армії машиною для вбивства цивільних. Інший питає, чи можна воювати без шкоди цивільним із терористичною організацією, яка влаштувала різанину ізраїльтян 7 жовтня 2023 року, вивезла заручників у щільне місто і вбудувалася серед некомбатантів. ХАМАС не є державою за правом збройного конфлікту так, як нею є Ізраїль. Міжнародне право все ж зобов’язує нападника до розрізнення і співмірності. Саме тому «Naza» існує як штабний жаргон і чому обидва фільми вхопилися за нього. Побічна шкода при ударі по військовій цілі — не той самий акт, що умисне вбивство цивільних 7 жовтня.

Прийом і де можна подивитися кожен

Офіційна ізраїльська реакція на венеційський фільм була жорсткою. Міністр культури Miki Zohar сказав, що діятиме, щоб позбавити режисерів громадянства, і говорив про зраду держави, за даними The New York Times і The Jerusalem Post. CNN повідомила, що прем’єр-міністр Benjamin Netanyahu погрожував позбавити режисерів громадянства. Breitbart процитував його слова про появу фільму у Венеції: «Ми боремося з глобальним антисемітським підбурюванням» і «Коли це виходить ізсередини нас, це просто нестерпно». Протестувальники ультраправих зібралися біля дому батьків Szor. Фестивальні критики, зокрема в The Financial Times, поставилися до фільму як до необхідного обвинувачення. Це політичні й естетичні судження, а не вердикт щодо кожного удару.

Справжню історію, своєю чергою, подавали і як копію, і як спростування. The Jerusalem Post назвала його фільмом-відповіддю. Облікові записи, близькі до Ізраїлю, просували безкоштовний перегляд і вживали формулювання «розставити факти по місцях». Поширення уряду або посольства — не незалежна перевірка; це держава або її друзі обирають розповідь.

Венеційський NAZA — назва для кінотеатрів і фестивалю. The New York Times зафіксувала прем’єру на фестивалі в США 26 вересня 2026 року; CNN включила його до числа найобговорюваніших документальних фільмів сезону. Це не безкоштовний перегляд на цьому сайті. Справжня історія — фільм, який розміщує цей сайт. Сусідні роз’яснення про повернення заручників і про звинувачення в геноциді стоять поруч для читачів, яким потрібні документи, а не оплески. Дивіться обидва. Перевірте, кого названо. Перевірте, що оприлюднила армія. Потім судіть кадри, а не назву.