Що таке BDS, словами самих його засновників

Кампанія «Бойкот, вилучення інвестицій і санкції», відома як BDS, закликає споживачів, кампуси, церкви, профспілки, фірми й уряди ізолювати Ізраїль, доки він не прийме фіксований перелік політичних вимог. Її організатори описують це як ненасильницький тиск за зразком боротьби проти апартеїду в Південній Африці. Скептичному читачеві варто почати з цих текстів, а потім із записаних слів найвідомішого засновника кампанії, а не з гасел будь-якого з боків. Документи описують не вузький протест проти конкретного кабінету чи конкретного поселення. Вони описують умови, які, якщо їх виконати так, як визначають автори, покладуть край Ізраїлю як єврейській національній державі.

Що насправді каже заклик 2005 року

9 липня 2005 року коаліція арабських груп оприлюднила Заклик палестинського громадянського суспільства до BDS. Фонд захисту демократій фіксує три вимоги: припинення окупації та колонізації «усіх арабських земель» і демонтаж бар’єра на Західному березі; визнання «повної рівності» для арабських громадян Ізраїлю; і «повагу, захист і сприяння правам палестинських біженців повернутися до своїх домівок і майна» — формулювання, яке сам заклик пов’язує з рекомендацією Генеральної Асамблеї 1948 року (FDD).

Третя вимога — це вісь, і західній авдиторії її пояснюють найгірше. BDS трактує повернення, зокрема для пізніших поколінь, які заявляють статус біженця, як непідвладне переговорам право в’їзду до Ізраїлю всередині ліній перемир’я 1949 року. Посилаючись на цифри, опубліковані на самому сайті BDS, FDD відзначила понад 7,25 мільйона людей, описаних як арабські біженці, проти приблизно 6,7 мільйона євреїв і 1,9 мільйона арабів, які є громадянами Ізраїлю. Омар Баргуті у власній книжці наполягає на необмеженому поверненні всіх, хто заявляє цей статус, включно з нащадками тих, хто виїхав 1948 року. Висновок FDD: таке повернення замінило б демократію з єврейською більшістю іншою державою з арабською більшістю. Баргуті відкидає демографічне заперечення як захист того, що він називає колоніальним порядком. Це не непорозуміння між двома сторонами. Це і є суперечка (FDD).

Перша вимога теж ширша за «Західний берег». «Усі арабські землі» в заклику лишаються без визначення. FDD зазначає, що припинення окупації «всіх» таких земель означає, що ізраїльський контроль нелегітимний навіть усередині ліній 1949 року. Припинення ізраїльського контролю на території, яку ізраїльтяни називають Юдеєю та Самарією, за власним тричастинним критерієм кампанії було б недостатньо.

Засновники і те, що вони сказали про існування Ізраїлю

Омар Баргуті, народжений у Катарі в арабських батьків, допоміг запустити 2004 року Палестинську кампанію за академічний і культурний бойкот Ізраїлю і є головним публічним обличчям BDS (Influence Watch). Палестинський національний комітет BDS створили в Рамаллі 2007 року, щоб координувати роботу. Багато дослідників також ведуть стратегію ізоляції від Форуму НУО на Дурбанській конференції 2001 року, який закликав до «повного і цілковитого ізолювання Ізраїлю» (FDD).

Баргуті не говорив загадками. Палата представників США в H. Res. 246 від 23 липня 2019 року процитувала його слова: «Ми проти єврейської держави в будь-якій частині Палестини. Жоден палестинець, раціональний палестинець, не проданий палестинець, ніколи не прийме єврейську державу в Палестині» (Jewish Virtual Library). Збірка його висловлювань у тій самій бібліотеці фіксує, що результат однієї держави був би «унітарною державою, де за визначенням євреї будуть меншиною», і що якщо біженці повернуться на умовах BDS, «палестинська меншина стане палестинською більшістю того, що сьогодні зветься Ізраїлем» (JVL). Ахмед Мур, пишучи як прихильник BDS, звів наслідок до однієї фрази: «BDS справді означає кінець єврейської держави». Це не ворожі перекази. Це слова самих промовців.

Антидифамаційна ліга використала цей запис, щоб відрізнити BDS від тиску, спрямованого на узгоджений результат двох держав. Коли двоє вчених, які називали себе сіоністами, підтримали бойкот як спосіб зберегти єврейську державу поруч з арабською, Баргуті відкинув цю підтримку як спробу «привласнити» BDS. У його викладі проблема не лише в окупації після 1967 року. Це саме існування Ізраїлю як єврейської держави (ADL).

Результати, відкоти й економічний запис

У BDS були тактичні успіхи: резолюції студентських органів, окремі голосування церков і профспілок, тиск на культурні майданчики і кілька корпоративних рішень щодо операцій на Західному березі. Ці епізоди реальні, і рух їх рекламує. Вони не дали тієї ізоляції, якої вимагав заклик 2005 року. Історія кампанії в Jewish Virtual Library доходить висновку, що вона не вплинула на політику Ізраїлю і мала незначний вплив на економіку Ізраїлю, тоді як торгівля США та Ізраїлю лишалася міцною: імпорт і експорт разом перевищили 38 мільярдів доларів за період, який вона розглядає (JVL).

Там, де фірми переносили заводи, арабські працівники з Юдеї і Самарії іноді втрачали роботу. SodaStream, де на майданчику на Західному березі працювали ізраїльтяни й місцеві араби, згодом перенесла виробництво в Негев; після перенесення BDS і далі робила компанію мішенню. Ізраїльські посадовці й деякі бізнес-лідери наводять такі випадки як свідчення того, що кампанія шкодить людям, яких, за її твердженням, вона представляє (FDD). Академічні асоціації ухвалювали бойкоти Ізраїлю, включно з голосуванням American Studies Association 2013 року. Велика кількість університетів відмовилася піти за ними: FDD зазначає, що 2007 року понад 450 президентів коледжів і університетів підписали заяву проти академічних бойкотів, а Jewish Virtual Library фіксує, що представники не менш як 250 університетів відкинули бойкоти Ізраїлю чи ізраїльських академічних установ (FDD). Президент Палестинської адміністрації Махмуд Аббас сказав 2013 року в Південній Африці, що не підтримує бойкот самого Ізраїлю, і водночас просив інших бойкотувати поселення. ПА і BDS — не один і той самий проєкт (FDD).

Чому уряди називають це дискримінацією

Західні уряди ставилися до бойкотів Ізраїлю за ознакою національної належності багато в чому так само, як до ранішого бойкоту Ліги арабських держав: як до форми дискримінації в торгівлі, а не як до звичайного інакодумства. Jewish Virtual Library налічує 38 штатів США зі статутами, виконавчими указами чи резолюціями, які утримують від державних контрактів або інвестицій із компаніями, що бойкотують Ізраїль. 2023 року Верховний суд США відмовився розглядати справу Arkansas Times v. Waldrip і залишив чинним рішення Апеляційного суду восьмого округу про те, що закон Арканзасу про сертифікацію підрядників не порушив Першу поправку в тому застосуванні, яке вона мала в цій справі (JVL). H. Res. 246 виступила проти BDS, підтверджуючи право американців критикувати будь-який уряд, включно з урядом Ізраїлю, і була ухвалена з рахунком 398–17 23 липня 2019 року (JVL).

Бундестаг Німеччини 17 травня 2019 року ухвалив резолюцію, в якій сказано, що «аргументи і методи руху BDS є антисемітськими». У тексті сказано, що тактика BDS «неминуче викликає асоціації з нацистським гаслом „Kauft nicht bei Juden!“» — «Не купуйте в євреїв!». Голосування було політичним, а не кримінальним кодексом, і не мало обов’язкової юридичної сили (FDD). Найвищий суд Франції 20 жовтня 2015 року залишив чинними обвинувальні вироки активістам, які закликали до бойкоту ізраїльських товарів у супермаркетах, розглядаючи цей заклик як підбурювання до дискримінації за національним походженням (AJC). Національні законодавчі збори не ставилися до BDS як до звичайного інакодумства.

Аргумент про дискримінацію не залежить від заборони критики ізраїльської політики. Він залежить від подвійного стандарту і від кінцевого стану. BDS організовує економічне й культурне покарання єврейської держави серед окупантів, порушників прав людини та етнічно визначених політичних утворень світу і вважає ізраїльські університети, митців і цивільних законними мішенями. У H. Res. 246 заявлено, що рух «не визнає, а багато його прихильників прямо заперечують право єврейського народу на національне самовизначення». Таку межу проводять багато урядів: протест проти політики — звичайна річ; кампанія, засновники якої відкидають єврейський суверенітет «у будь-якій частині Палестини», — це інше.

Після 7 жовтня 2023 року цю межу стало легше побачити. Різанина, влаштована ХАМАС, і подальша міська війна були, в рамці BDS, додатковими підставами ізолювати Ізраїль. FDD зафіксувала, що кампанія вихваляла «виправдане застосування збройного спротиву проти армії та цивільних гнобителів», замість того щоб вважати рух, який поставив за мету покінчити з Ізраїлем як з єврейською державою, перешкодою для миру (FDD). Читачі, яким потрібен ізраїльський запис вибору цілей, а не його переказ кампанією, можуть подивитися фільм і окрему нотатку про звинувачення в геноциді. Заклик 2005 року не переписували. Його слід читати так, як його написано.