# Де закінчується критика Ізраїлю і починається антисемітизм

Текст IHRA, практика BDS і голосування в Берліні та Брюсселі проводять межу між критикою політики і тим, щоб брати за ціль євреїв як євреїв.

## Головне

- Робоче визначення IHRA стверджує, що критику Ізраїлю, подібну до критики будь-якої іншої країни, не можна вважати антисемітською (Jewish Virtual Library).
- 1 червня 2017 року Європейський парламент закликав держави-члени ЄС самим ухвалити визначення IHRA (Jewish Virtual Library).
- 17 травня 2019 року Бундестаг визнав методи BDS антисемітськими і сказав, що наліпки «Не купуй» на ізраїльських товарах нагадують нацистське гасло проти єврейських крамниць (CAMERA; Jewish Virtual Library).
- PACBI закликає бойкотувати всі ізраїльські академічні та культурні установи і спонукає публіку цуратися колективів на кшталт Ізраїльського балету та Ізраїльського філармонічного оркестру (NGO Monitor).

## Робоча межа, а не кляп

Демократична суперечка про Ізраїль сама собою не є антисемітизмом. Ізраїльські газети, суди й офіцери щотижня сперечаються про поселення, співмірність і ведення війни. Незалежна ізраїльська робота, така як [фільм](https://nazadocumentary.com/uk/film), існує, бо ці суперечки справжні. Корисне питання для скептичного читача вужче: коли промова чи кампанія перестає ставитися до Ізраїлю як до держави, що може помилятися, і починає ставитися до євреїв як до народу, якого можна цуратися, звинувачувати або позбавляти прав, які зберігають інші народи.

Ця межа оспорюється. Вона не уявна. Визначення, правила бойкоту, кампусні справи і парламентські голосування лишають паперовий слід.

## Що текст IHRA насправді каже

У травні 2016 року Міжнародний альянс пам’яті Голокосту (International Holocaust Remembrance Alliance, IHRA) ухвалив юридично необов’язкове робоче визначення: «Антисемітизм — це певне сприйняття євреїв, яке може виражатися як ненависть до євреїв.» Той самий документ стверджує, у реченні, яке критики часто оминають, що «критику Ізраїлю, подібну до тієї, що спрямовують проти будь-якої іншої країни, не можна вважати антисемітською.» Наступні ілюстративні приклади стосуються контексту, а не заборони говорити про Газу, окупацію чи Нетаньягу. Вони позначають, серед іншого, відмову євреям у праві на самовизначення при тому, що інші нації лишають недоторканими, застосування стандартів, яких не вимагають від інших демократій, використання класичних антисемітських образів для опису Ізраїлю, порівняння ізраїльської політики з нацистами і покладання на євреїв колективної відповідальності за ізраїльську державу.

Антидифамаційна ліга (Anti-Defamation League), яка підтримує IHRA як настанову і підготовку, а не як новий злочин за висловлювання, зазначає, що деякі приклади, пов’язані з Ізраїлем, лишаються захищеним вираженням за Першою поправкою до Конституції США. Цінність тексту в такому прочитанні діагностична: він пояснює, чому певні тропи є антисемітськими, навіть коли приходять убрані в розмову про зовнішню політику. Він не перетворює кожну різку колонку на ненависть.

1 червня 2017 року Європейський парламент схвалив резолюцію, яка підтримує визначення IHRA і закликає держави-члени самим його ухвалити, захищати єврейські громади від злочинів на ґрунті ненависті і мови ворожнечі та підтримувати розслідування правоохоронних органів щодо антисемітських нападів. Німеччина ухвалила визначення пізніше того самого року. У 2019 році Бундестаг повернувся до того самого розрізнення, коли засудив заяви, «які сформульовані як нібито критика політики Держави Ізраїль, але насправді є вираженнями ненависті до єврейського народу.»

## Суперечка навколо визначення

Опозиція серйозна, і її слід викласти її власними словами. Institute for Strategic Dialogue фіксує, що активісти свободи слова твердили: IHRA душить висловлювання, трактуючи частину критики сіонізму та Ізраїлю як антисемітизм. Конкуруючі тексти, включно з Єрусалимською декларацією про антисемітизм і Документом Nexus, намагаються провести межу вужче. American Jewish Committee зазначає, що жоден уряд не схвалив ці альтернативи і що Єрусалимська декларація захищає застосування до Ізраїлю подвійного стандарту та захищає кампанію бойкоту, вилучення інвестицій і санкцій, засновник якої сказав, що бажає демонтувати єврейську державу. Institute for Strategic Dialogue, описуючи Єрусалимську декларацію її власними словами, каже, що її автори особливо дбають про захист обстоювання прав і самовизначення арабів Гази, Юдеї та Самарії, що вона трактує підтримку двонаціональної держави повної громадянської рівності як не антисемітську, хоча це поклало б край Ізраїлю як єврейській державі, і що вона трактує BDS як кампанію бойкоту і санкцій, а не як антисемітизм сам собою.

Це довід про свободу слова, а не висновок, що антисемітизм рідкісний. Його слід зважити поруч із власним винятком IHRA для звичайної критики країни і з випадками, у яких «критику» застосовують лише до євреїв.

Institute for Strategic Dialogue відзначив широку зону збігу, яку ховає крик: обидві сторони згодні, що ізраїльську політику можна критикувати, і обидві згодні, що критика може бути антисемітською за формою або за мотивом. Суперечка точиться про подвійні стандарти, заперечення єврейського самовизначення і аналогії з нацистами чи з апартеїдом. Це не семантичні причіпки. Вони вирішують, чи єврейський студент є громадянином із поглядом, чи заступником уряду.

## Коли бойкот б’є по євреях, а не по політиці

Рух бойкоту, вилучення інвестицій і санкцій подає себе як кампанію проти ізраїльської держави, за зразком ізоляції апартеїдної Південної Африки, а не як кампанію проти євреїв. CAMERA зафіксувала наполягання Палестинського національного комітету BDS, що він виступає проти «всіх форм расизму, включно з антиєврейським расизмом», і його скаргу, що опоненти змішують тиск на Ізраїль з антиєврейським расизмом. Цей самоопис слід записати. Так само і писані правила.

Палестинська кампанія за академічний і культурний бойкот Ізраїлю (PACBI), розпочата 2004 року як засновницьке крило BDS, закликала міжнародну спільноту бойкотувати ізраїльські академічні та культурні установи на тій підставі, що ці установи є співучасниками системи гноблення. NGO Monitor цитує заклик PACBI до публіки бойкотувати ізраїльських митців, таких як Ізраїльський балет та Ізраїльський філармонічний оркестр, яких PACBI звинувачує в тому, що вони є «партнером держави у плануванні, здійсненні та відбілюванні воєнних злочинів і порушень міжнародного права». InfluenceWatch фіксує твердження PACBI, що «переважна більшість» ізраїльських і проізраїльських науковців є співучасниками, або захищаючи державу, або недостатньо її засуджуючи. Це не санкція щодо закону. Це перевірка на лояльність для музикантів і університетів.

На кампусах США та сама логіка доходить до євреїв діаспори. Огляд ADL кампусної активності за 2020–2021 роки встановив, що офіційні настанови культурного бойкоту BDS, які закликають цуратися «заходів, у яких беруть участь Ізраїль, його лобістські групи та співучасні установи», мали «надмірно великий вплив на єврейську громаду», бо групи прихильників BDS часто трактують звичайні американські єврейські організації як «лобістські групи» або «співучасні установи». Правила антинормалізації, які вважають заходи за участю ізраїльтян і арабів із Гази чи з Юдеї та Самарії нелегітимними, якщо ті передбачають «паритет», мають той самий ефект. Так бойкот політики стає бойкотом громади.

Окремі випадки показують той самий зсув від уряду до людини. У вересні 2018 року Джон Чейні-Ліпполд, професор Мічиганського університету, відкликав обіцяну рекомендацію, дізнавшись, що студент шукав програму в Ізраїлі; університет застосував до нього дисциплінарні заходи і сказав, що його «поведінка далеко не сягнула очікувань університету і коледжу щодо того, як … викладачі взаємодіють зі студентами і як із ними поводяться.» Незалежне розслідування щодо Національної спілки студентів Великої Британії, стисло викладене Institute for Strategic Dialogue, виявило невдачі в запобіганні антисемітським переслідуванням, які використовували тропи кривавого наклепу і Ротшильдів і покладали на єврейських студентів відповідальність за ізраїльську державу. Це приклади IHRA у звичайному одязі: колективна провина, змова і випробування, яке іншим етнічним групам не пропонують складати.

## Парламенти, наліпки і відповідь BDS

17 травня 2019 року Бундестаг за пропозицією CDU/CSU, SPD, FDP і Союзу 90/Зелених ухвалив резолюцію протистояти рухові BDS і боротися з антисемітизмом. Foundation for Defense of Democracies зазначає, що голосування було політичним, а не кримінальним законом. Пропозиція цитує IHRA, знову викладає мету двох держав, а потім робить історичне зауваження, яке німецькі законодавці мають право зробити. CAMERA цитує ухвалений текст: «зразок аргументації і методи руху BDS є антисемітськими», а заклики BDS бойкотувати ізраїльських митців і наліпки «Не купуй» на ізраїльських товарах «нагадують найстрашнішу фазу німецької історії.» Англійський виклад тієї самої пропозиції в Jewish Virtual Library каже, що ці наліпки «неминуче розпалюють спогади про нацистську … parole ‘Kauf nicht bei Juden!’ (Не купуй у євреїв).» Бундестаг ухвалив не фінансувати організації, які ставлять під сумнів право Ізраїлю на існування або які активно підтримують BDS, і попросив інші публічні органи наслідувати це.

BDS і деякі німецькі критики відповіли, що резолюція охолоджує політичне висловлювання. CAMERA цитує Палестинський національний комітет BDS, який відкидає «антиєврейський расизм» і наполягає, що цілить у режим, а не в народ. Юрген Тріттін, зелений законодавець, який виступив проти пропозиції, твердив, що існував «клімат залякування щодо критиків окупаційної політики Ізраїлю» і що прирівнювання BDS до антисемітизму знеславить ненасильницьких активістів. Читачі можуть тримати обидві думки: бойкоти держав є відомим інструментом, а бойкот, чиї писані критерії таврують ізраїльські хори й оркестри як співучасників і чия кампусна практика трактує єврейське студентське життя як співучасть, уже не лише про кабінети і кордони.

Те саме розрізнення стосується найтяжчих звинувачень війни в Газі, включно з [звинуваченням у геноциді](https://nazadocumentary.com/uk/blog/the-genocide-claim). Про докази, право і військову практику можна сперечатися, як фільм намагається робити це з названими офіцерами, а не хором. Чого не можна пронести як «критику», то це старшого ходу: євреї, як євреї, мусять відповідати за державу, втрачати культурне становище або доводити невинуватість, якої не вимагають доводити від жодної іншої діаспори. IHRA не закінчує цю суперечку. Він її називає.

Пов’язане читання: [що таке BDS, власними словами його засновників](https://nazadocumentary.com/uk/blog/what-is-the-bds-movement).